ПРОСТО збираємо дитину до школи

Сiм рокiв пролетiли як мить, i зовсiм скоро Ваше маля стане щасливим першокласником. Новi клопоти, новi турботи — адже стiльки всього потрiбно зiбрати до школи. Як не розгубитися в морi пропозицiй?

Найголовнiше в життi майбутнього першокласника — це шкiльний ранець, адже саме вiд його ваги i форми залежить здоров'я Вашої дитини. Деякi дiти, прагнучи виглядати дорослiше, вмовляють своїх батькiв не на ранцi, а на портфелi. В портфеля немає лямок i його носять в однiй руцi — зовсiм як дорослi. У жодному випадку не пiддавайтеся на подiбнi вмовляння до старших класiв! Носiння важкого портфеля може викликати порушення постави, спровокувати викривлення хребта i захворювання нирок. Ранець, навпаки, здатний допомогти в пiдтримцi постави — у нього жорстка спинка, яка буває i спецiальною ортопедичною. Згiдно з санiтарно-гiгiєнiчними нормами шкiльний ранець має бути виготовлений з гiгiєнiчного водовiдштовхувального легкого матерiалу, забезпечений свiтловiдбивачами i еластичними лямками. Крiм того, на кожному виробi обов'язково має бути проставлене маркування, для якого вiку призначений даний ранець.

Чим бiльше вiддiлень в ранцi, тим краще. У такому разi в ньому буде бiльше порядку i потрiбну рiч не доведеться дiставати з дна.

Ранець для першокласника повинен важити не бiльше 500 – 700 г (порожнiй) i мати лямки шириною не менше 35 мм, прошитi ущiльнювачем, щоб вони не рiзали плечi i дитина не вiдчувала бiль i дискомфорт при носiннi ранця. По санiтарних нормах нашої країни шкiльний ранець разом зi всiм вмiстом не повинен важити бiльше трьох кiлограмiв.

Прослiдкуйте, щоб лямки ранця були забезпеченi ремiнцями для регулювання довжини. Тодi дитина легко зможе надiти його i в теплу, i в холодну пору року.

Ранець повинен добре тримати форму i не деформуватися при складаннi шкiльного приладдя.

Спинка ранця обов'язково має бути жорсткою i бажано анатомiчною. По ширинi ранець не має бути ширшим за плечi дитини. Верхнiй край — не вищим за рiвень плечей, а нiжнiй — не нижчим за стегна.

Недорогi ранцi можуть бути забарвленi нестiйкою фарбою, тому якщо Ви не хочете, щоб одразу ж в перший день шкiльна форма була безповоротно зiпсована, проведiть невеликий дослiд: злегка намочiть край носової хустки i з зусиллям проведiть по ранцю. Якщо хустинка не пофарбувалася, значить все в порядку.

Пiсля покупки стежте, щоб Ваша дитина носила ранець на спинi на обох плечах, а не на одному. Носiння ранця на одному плечi може завдати серйозної шкоди хребту. Також, в ранцi мають бути лише необхiднi в даний день пiдручники i приладдя, щоб дитя не перенавантажувалося. Домовитеся з педагогом, щоб частина навчальних посiбникiв, якими не користуються щодня, зберiгалася в класi (пластилiн, фарби, альбом i iн.).

Ну ось, з ранцем усе бiльш або менш зрозумiло. Поговоримо про iнше шкiльне приладдя.

Шкiльне приладдя — це ручки, олiвцi, зошити i тому подiбне, але прийшовши в магазин канцелярських товарiв i зiткнувшись з рiзноманiттям вибору, доводиться, часом, користуватися допомогою продавця. А якщо в магазинi ажiотаж i продавець лише мрiє про зайву пару рук i не встигає вiдповiдати на чисельнi питання?

Почнемо з головного — з ручки. Здавалося б, з тих пiр, як з вжитку вийшли чорнильне пiр'я i чорнильницi-нерозливайки, вибiр ручки став простiшим. З одного боку, дiйсно так, але не все так просто. Головна вимога до ручки для першокласника — її невелика вага. Маленькi пальчики не зможуть довго утримувати масивну товсту ручку, тому забудьте про багатоколiрнi ручки, якi мiстять в собi декiлька стрижнiв рiзних кольорiв i не вiдрiзняються особливою «стрункiстю». Прослiдкуйте, щоб на корпусi ручки було менше «наворотiв» i всяких непотрiбних пристосувань, якi, може i прикрашають її, але вiдволiкають увагу i iнколи спричиняють незручностi. Поверхня ручки має бути ребристою, щоб її зручно було тримати i вона не зiсковзувала.

Ручки бувають кульковими, гелевими i капiлярними. Для першокласника краще придбати давню добру кулькову ручку. Гелевими та капiлярними ручками, звичайно, легко писати, але вони швидко закiнчуються i, крiм того, багато вчителiв все ж вважають, що починати необхiдно з кулькової ручки.

Другий за важливiстю предмет пiсля ручки — олiвець. Олiвцi бувають двох видiв: простi i кольоровi. Ми поговоримо про вимоги до простого олiвця, але в принципi, практично все з них можна застосувати i до кольорових.

Простi олiвцi розрiзняються за жорсткiстю грифеля. Жорсткi i м'якi олiвцi залежно вiд країни-виробника маркуються або латинськими буквами «Н», «В», або росiйськими «Т» i «М». Мiра жорсткостi або м'якостi позначається цифрами. Так, для письма потрiбнi олiвцi з маркуванням «ТМ» – «2М» або латинськими буквами «НВ» – «2В». Для креслення — «3Т», «ТМ», «М» або «3Н», «НВ», «В». Для малювання — «3М» – «8М» або «3В» – «8В».

Краще, якщо корпус олiвця виконаний з пластика. Такий корпус пластичний i грифель в ньому не зламається.

Основну незручнiсть спричиняє те, що олiвцi потрiбно постiйно заточувати. Тому потрiбно або придбати точилку, або такi олiвцi, якi виконанi за принципом ручки i грифель в них змiнний.

Для виправлення помилок, зроблених при записi олiвцем, знадобиться гумка. Гумки бувають двох видiв: шкiльнi i професiйнi. Шкiльнi, як правило, недорогi i недовговiчнi. Професiйнi гумки бiльше коштують, довше служать i якiснiше виконують свою роботу. Крiм того, всi гумки вiдрiзняються мiрою жорсткостi. М'якi гумки стирають написане м'яким олiвцем i не деформують папiр. Жорсткою гумкою можна стерти навiть слiд вiд кулькової ручки, але при цьому залишиться помiтна область стирання.

Важливе для школяра i ще одне шкiльне приладдя — пенал. Саме завдяки ньому всi ручки i олiвцi зберiгаються разом, а не валяються по всьому ранцю i не бруднять все пiдряд. Пенал може бути жорстким, зробленим з дерева або пластмаси, або м'яким, зробленим з тканини i пластика. М'якi пенали мають бiльшу перевагу, оскiльки якщо i впадуть випадково, то не розколються i не зламаються.

При покупцi звернiть увагу, що шкiльнi пенали продаються з наповненням i без наповнення. У пеналi з наповненням вже є все те приладдя, що може знадобитися дитинi. Пенал без наповнення — це порожнiй пенал.

Сучаснi зошити дiляться на звичайнi i на зошити для старшокласникiв. У останнiх зiбранi всi необхiднi вiдомостi i формули, якi навряд чи знадобляться першокласнику. Папiр в зошитах має бути якiсним i не скочуватися при письмi ручкою. Звернiть увагу, щоб поверхня паперу була щiльною i рiвною, i з неї не стирчали чисельнi дрiбнi паперовi «ворсинки». Такi ж вимоги пред'являються i до альбомiв для малювання.

Звичайно, окрiм канцелярського приладдя першокласнику необхiдно i безлiч iнших речей. Наприклад, форма, взуття i пiдручники. Але тут вже все залежить вiд конкретних вимог Вашого учбового закладу.

Як бачите, зiбрати дитину в школу — це ПРОСТО!

Чому дитина не хоче йти до школи?

Батьки шукають школу для малят заздалегідь. У 4‑5 років майже всі вже пристроюють своє чадо до підготовчої групи. Але трапляється, що після інтенсивної підготовки інтерес малят до школи майже вгасає

Не лай мене, мама!

У звичайному дитячому садку проводять комплексне дослідження готовності до школи. Перед психологом сидить шестирічний Рома. Через кілька місяців, 1 вересня, він має піти до школи, а з'ясовується, що треба перевірити, чи готовий він до навчання. Рома помітно напружений і схвильований. Що викликає таке хвилювання, адже він дуже розумний хлопчик і прекрасно знає психолога?

‑ Я тобі зараз прочитаю 10 слів, а ти повтори ті, котрі запам'ятаєш, ‑ просить психолог.

Рома починає повторювати, але голос його невпевнений і тихий. Те ж саме повторюється й на всіх інших тестах: іноді Рома не може почати говорити, на його очі навертаються сльози, і тільки після підбадьорення він виконує завдання... практично без помилок! У хлопчика добре розвинута рука, уже зараз вона цілком готова до письма. У нього чудове образне мислення: дітей з таким же результатом за тестом на творчу уяву взагалі можна перерахувати по пальцях. Але у хлопчика занадто висока особистісна тривожність. Поводитися більш упевнено йому заважає страх. Звідкіля він узявся?

Психолог запитує:

‑ Рома, а ти до школи йти хочеш?

‑ Ні! ‑ з якимсь безнадійним протестом вигукує хлопчик.

‑ А чому? ‑ запитує психолог.

‑ Тому що там уроки будуть складні та завдання великі потрібно буде виконувати. Ще боюсь, що двійку поставлять, ‑ із сумом говорить Рома.

Але ж у хлопчика досить високий рівень розвитку, щоб упоратися з завданнями для першого класу! Йому це цілком під силу, так чому ж він упевнений у зворотньому? У психолога з'являється гіпотеза...

‑ Рома, а вдома тебе часто лають?

‑ Часто... Мене батько навіть ременем б'є, ‑ очі хлопчика повні сліз.

‑ За що ж?

‑ Якщо я погано напишу або до мами пристаю, ‑ Рома ледь стримується.

‑ А чи часто тебе хвалять?

‑ Іноді. Коли прочитаю добре та не бешкетую, ‑ більше спокійно відповідає він.

Чесно говорячи, те, що Рома бешкетує, уявити дуже важко.

У групі він поводиться чемно та й у вихователя немає ніяких приводів для невдоволення. У три роки це була рухлива дитина, у міру хуліганиста, але весела й жива. Зараз же хлопчик схожий на маленького загнаного в кут звірка, настільки він завжди насторожений і напружений.

Звичайно, психолог поговорив із ним, розповів, що в першому класі двійок, і взагалі оцінок, не ставлять. Вирішили навіть кілька завдань із програми першого класу, і найбільш важке із них виявилось Ромі під силу, на що психолог звернула його увагу. Поговорили про те, що всі завдання він виконав на «4» або «5» і що в нього дуже розумна голова, ось тільки б йому бути дещо смілішим!

Чому він не хоче?

Сьогодні до першокласників пред'являють набагато більш високі вимоги, ніж 20 років тому. Дитина, яка ледь досягла семи років, повинна мати розвинуту пам'ять, логічне мислення й увагу. Їй потрібно володіти добре розвинутою дрібною моторикою, що визначає, наскільки швидко й добре вона навчиться писати. Передбачається, що дитина вже вміє читати, рахувати, розповідати за картинкою, у неї солідний багаж загальних знань.

Батьки, почувши про такі драконівські вимоги, прагнуть віддати своє чадо на курси підготовки до школи в тому дитячому садку, що відвідує дитина, або в тій школі, куди вона піде вчитись. Звичайно, це непогано. Особливо, якщо врахувати той факт, що самі батьки найчастіше не можуть комплексно підготувати дитину. У них немає спеціальних знань і часто ‑ часу.

У групах підготовки до школи дітям звичайно задають домашні завдання. Виконання їх уважається як би не обов'язковим (і не має бути таким!). Але на практиці, якщо дитина не виконає завдання, її по голівці не погладять. Тому в кожній другій родині, де є дошкільник, періодично розгортаються баталії.

Дитина не хоче сідати за уроки, вона жадає грати. Мама наполягає, лається, батько погрожує ременем. Залякане маля сідає за стіл. Однак цифри, букви та візерунки виходять кривими, букви не хочуть складатись у слова. Батьки закипають: «Так він просто лінується! Не бажає займатись! Ми гроші платимо, а він!..» І обрушують на дитину весь свій гнів. Хто словесний, а хто й фізичний.

Але дорослі в цьому випадку абсолютно не праві. Дитина не винувата. Справа в тому, що така поведінка цілком відповідає її віку. За своєю сутністю вона ще дошкільник. А провідна діяльність у дітей у такому віці ‑ гра. Це задоволення, те, що цікаво, і тому дитина може присвячувати грі багато часу. Саме у грі дошкільник розвиває й пам'ять, й увагу, й уяву. «Відіграє» свої страхи, складні життєві ситуації та шукає виходи з них. Для малюка цього віку на першому місці все ще залишається слово «хочу», а зовсім не слово «треба». Звичайно, чим старше стає дитина, тим легше їй примусити себе зайнятись чимось, що їй не так цікаво. Легше, але зовсім не легко.

Педагоги на курсах підготовки до школи намагаються враховувати все це: заняття проходять у ігровій, цікавій і близькій дитині формі. Тому діти звичайно із задоволенням відвідують такі заняття, чекають на них. Але приходячи додому, діти нізащо не хочуть виконувати завдання. Чому? Тому що батьки прагнуть посадити їх за стіл саме зі словом «треба» і, не дай Боже, з ременем за спиною. Батьки погрожують: «Ось не будеш робити уроки, двірником станеш!» Або: «У школу підеш, будеш одні двійки одержувати, раз займатись не хочеш!» Поступово в голові дитини формується темний, загрозливий, лякаючий образ школи та вчителя.

У таких дітей психологи діагностують високий рівень внутрішньої тривоги, а також повну відсутність бажання йти до школу.

Завищена планка

Ситуація стає ще гірше, якщо батьки лають або фізично карають дитину за погане, на їхню думку, виконання завдання. Часто батьки виходять із себе, слухаючі, як маля не може скласти букви у склади та прочитати слово. Або коли вони бачать невдалі букви та цифри в зошитах. Якими тільки епітетами не нагороджують люблячі батьки й мами своїх дітей: «Бездара! Тупиця! Безглуздий!» Можливо, батьки щиро думають, що саме в такий спосіб зможуть настроїти дитину на краще виконання завдання. Але домагаються протилежного результату: малюк не тільки не поліпшує свої результати, але починає міркувати ще гірше.

Найчастіше батьки висувають завищені вимоги до дитини. Саме це і проявилось у історії з Ромою. Тести показали гарну підготовленість хлопчика до школи як в письмі, так і виконанні усних завдань. А батьки незмінно карали малюка, оскільки його результати не збігалися з їхніми «стандартами».

Усім батькам, безумовно, хочеться бачити каліграфічне написання букв, цифр і візерунків і чути виразне читання. Але це неможливо в 5‑6 років! Тільки ближче до семи років середньостатистична дитина починає читати по складах більш-менш упевнено. У психологічних тестах дещо кривуваті та невпевнені лінії в завданнях «Обведи по точкам», а тим більше при самостійному зображенні не вважаються помилкою. Більш того, у тесті «Графічний диктант» нерівні, тремтячі лінії, «бруд» не викликають зниження оцінки. Хоча саме підвищеної акуратності батьки зазвичай жадають від дітей.

Боюсь до тремтіння...

Дитина, яку часто лають або навіть б'ють за «погано» зроблену роботу, починає боятися братися за будь-яке завдання, тому що заздалегідь страшиться покарання. Це відбивається на м'язовому тонусі: м'язи руки та пальців виявляються настільки напруженими, що не про яке успішне виконання письмових завдань і мови бути не може. Перенапружуються й голосові м'язи, й ось уже дитина не може прочитати речення, а її голос стає тихим, тремтячим і здавленим. Не говорячи вже про те, що головна думка б'ється в голові: «Як би знову не покарали!» А для успішних занять у дитини мусить бути зовсім інший настрой: упевненість, інтерес, бажання довідатись щось нове та цікаве. Але все це паралізується страхом перед неминучим покаранням.

Малюк неодноразово чув від батьків і вихователів, що у школі сутужніше, ніж у садку, треба робити уроки та можуть поставити двійку. Але якщо вже зараз майбутнього першокласника лають або навіть б'ють за погано зроблені уроки, то цей страх поширюється на школу: «Не хочу й боюсь іти до школи, тому що можу одержати двійку, а потім ременя від батька».

Дитина, яка звикла чути окрик або одержувати зашийника за невірну відповідь, буде боятись відкрити на уроці рот і зволіє або мовчати, або сказати «не знаю», аби не ставити себе під загрозу. Однак незабаром школяр зрозуміє: за мовчання або «не знаю» можна гарантовано одержати ту оцінку, що боїшся більше за все. Можливо, також, що діти, які знають і мовчать, бояться агресії з боку вчителя. Вони ж уже звикли до неї, поки займалися з батьками вдома.

Дитина попадає в ситуацію, коли вона й відповісти боїться, і не відповісти не може. Ця ситуація стресова, і вона провокує хронічну шкільну неуспішність, невротичні симптоми (нервові тики, нав'язливі рухи для самозаспокоєння), а також підвищену захворюваність (коли хворієш, до школи ходити не треба). Саме так батьки домагаються того, щоб їхня дитина не хотіла йти до школи, у неї була висока внутрішня тривога, щоб вона втратила довіру до найближчих людей (своїм батькам), і в остаточному підсумку стала неуспішним учнем.

Для того щоб мати гарний шкільний старт, дитина повинна хотіти йти до школу, очікувати цю подію з нетерпінням. Якщо вона споконвічно негативно налаштована на школу, то навряд чи буде комфортно почувати себе в ній і добре вчитись.

Благі наміри

... А що ж Рома? У нього чудова розумна голова й гарний потенціал розвитку, щоби стати одним із перших учнів у класі. Немає головного: мудрої позиції батьків. Поки його залякують, він не зможе добре вчитись, хоча саме цей метод батьки вважають найбільш ефективним. На уроці замість того, щоби жваво відповісти, він буде боротися зі сльозами, що навертаються на очі, і запекло сумніватись: а чи правильну він дасть відповідь? Якщо раптом помилитьсь, то чи не поставлять йому двійку? А з нею додому краще не ходити. І ось уже Рома весь у полоні страху. Навіть якщо він насмілиться відповісти, його голос буде таким тихим і невпевненим, що вчителеві доведеться наблизитись до нього, щоб хоч щось розчути, а це паралізує залишки його волі.

Учитель, який любить дітей, зрозуміє, що проблема хлопчика зовсім не в незнанні або відсутності підготовки, а в паралізуючому його страху. Про таких хлопців учителя говорять: «Знає, але мовчить». Але школа є школа, і в неї досить жорсткі вимоги. Рома виявиться таким, хто пасе крайніх, а це, швидше за все, викликає більш значну агресію з боку батьків. А ближче до підліткового віку його проблеми тільки підсиляться. Саме в такий незграбний спосіб можна зробити з розумної, потенційно успішної дитини тремтячого невротика, який боїться виконати завдання або відповісти на уроці.

Хочеться сказати батькам: ви любите своїх дітей і бажаєте їм тільки гарного. Будьте же критичні, і насамперед стосовно самих себе. Багато дитячих проблем ретельно «вирощуються й удобрюються», як не сумно, саме батьками. Починаючи підготовку до школи, не форсуйте події та намагайтесь до пори до часу перетворити все на захоплюючу гру. Розбудивши інтерес до школи в малюка, вам треба буде потім тільки підпитувати його.

10 правил-помічників

Батьки можуть запитати: як переконати малюка виконувати завдання педагога без лементу та погроз? Немає нічого неможливого!

1. Виробіть чіткий режим. Нехай дитина знає, що в суботу та неділю після сніданку, вона 15‑20 хвилин виконує завдання. Потім ще 15‑20 хвилин увечері. Повісьте режим дня на стіні та звіряйтеся з ним, якщо малюк упирається.

2. Не тримайте дитину за столом більш 15‑20-ти хвилин. «Будеш сидіти, поки не зробиш!» ‑ абсолютно неприйнятний варіант для дошкільника. Якщо він знає, що заняття не будуть тривалим, то не стане сильно впиратись, приступаючи до них.

3. Під час виконання дитиною завдання намагайтесь бути присутніми рядом (але не сидіти поруч). Це потрібно, по-перше, для того, щоб малюк менше відволікався, а, по-друге, щоб надати йому допомогу, якщо вона знадобиться. Якщо дитина чогось не зрозуміє та попросила допомогти, підійдіть, спокійно й доброзичливо допоможіть їй.

4. Уключайте до заняття ігрової та змагальні моменти.

Ви можете купити пісковій годинник і запропонувати дитині встигнути написати 2‑3 рядка, доки сиплеться пісок. Це допоможе дитині краще концентруватись на завданні та зробить його більш цікавим.

5. Виключайте зі своєї мови образливі слова («недотепа», «безглуздий», «дурний» тощо). Оцінюйте не особистість дитини, а її дії. Якщо завдання виконане погано, скажіть: «На жаль, ти сьогодні не занадто старався. Бачиш, як неакуратно вийшло». Зрозуміло, фізичні покарання цілком заборонені!

6. Ніколи не порівнюйте успіхи вашої дитини й інших дітей. Порівнюйте її досягнення або невдачі з її ж минулим досвідом. Скажіть малюку приблизно так: «Минулого разу в тебе не зовсім добре вийшло, а сьогодні вже набагато краще!» Або: «Сьогодні ти не дуже старався. Сподіваюсь, що наступного разу в тебе вийде більш акуратно».

7. Більше хваліть дитину. Ваше несхвалення повинне бути м'яким, а похвала ‑ більш частою.

8. Пам'ятайте, що малюк і так розвивається семимильними кроками (особливо, якщо йому не заважати). Не жадайте від нього неможливого, він обов'язково всьому навчиться!

9. Щоб мати об'єктивні дані про розвиток дитини, зверніться до психолога. Якщо у вашому дитячому садку є психолог, то в коло його обов'язків входить комплексне тестування дітей підготовчої групи до школи. Обов'язково довідайтесь про результати й одержуйте рекомендації.

Якщо такого фахівця в садку немає, зверніться до найближчого психологічного центру.

10. Ніколи не лякайте ані школою, ані вчителями. Щоб дитина хотіла йти до школи, в її голові має скластись позитивний, теплий образ. Розповідайте їй про ваше шкільне дитинство, згадаєте кілька веселих історій. Покажіть шкільні фото й розповідайте про ваше шкільне життя й однокласників. Розповідайте якнайбільше й конкретніше про шкільні звичаї та правила.

Пограйте у школу (ви ‑ учитель, дитина та м'які іграшки ‑ учні), а у грі задійте шкільну атрибутику: портфель, зошити, ручки, прописи, щоденник.

І тоді ваш малюк буде чекати на 1 вересня з нетерпінням!

Щоб дитина НЕ захотіла йти до школи

Змушуйте її виконувати всі завдання, і нехай сидить, поки все не зробить.

Якщо ви бачите, що дитина не старається, грізно прикрикніть на неї або навіть погрожуйте ременем.

Якнайбільше лякайте школою, злими вчителями та двійками в щоденнику.

Застосовуйте залякування для того, щоб вона сіла займатись і краще робила завдання («Не підеш гуляти, доки все-все не зробиш!», «Ніяких мультиків, раз не старався!», «У зоопарк із таким ледарем, як ти, не піду!»).

Навчання у школі – це новий і надзвичайно складний етап у житті 6-7 річних дітей та їх батьків. Напевно, перед кожним з учасників цієї події стоїть безліч питань, на які вони активно шукають відповідь. Наша психологічна служба допоможе батькам майбутніх першокласників знайти відповіді на питання, які їх хвилюють.

Перш за все необхідно знати, що прихід 6-7 річної дитини до школи збігається з психологічною кризою, пов’язаною з необхідністю навчання у школі і необхідністю взяти на свої маленькі плечі ряд обов’язків, які раніше виконували дорослі.

Не так важливо, чи вміє дитина читати і писати! Важливим є те, чи психологічно готова дитина до навчання, чи сформовані у неї мисленнєві операції, чи готова дитина сприймати і слухати вчителя, чи готова до навчальних навантажень.

Ми даємо приблизний перелік того, що необхідно дитині знати і вміти на кінець дошкільного періоду. Для того, щоб успішно пройти конкурсну співбесіду для вступу до нашої школи, зверніть Вашу увагу на наступну інформацію:

Діти знають:
- назву нашої країни та її столиці;
- прапор, герб України;
- назву рідного міста, села, адресу, прізвище, ім’я, по-батькові батьків;
- дні тижня, їх послідовність;
- назву поточного місяця.
- розповідають про свою сім’ю.

Діти мають уявлення:
- про сезонні зміни в природі;
- про свійських та диких тварин;
- про овочі і фрукти;
- про дерева, кущі, квіти

Діти вміють:
- порівнювати, класифікувати, групувати предмети;
- називати матеріали, з яких виготовлені ці предмети;
- розуміти значення узагальнюючих слів;
- порівнювати довжини, висоту, ширину;

Діти знають:
- склад числа першого десятка ( з окремих одиниць);
- як отримати число першого десятка, додаючи одиницю до попереднього числа та віднімаючи одиницю від наступного за ним в ряду;
- цифри 1,2,3,4,5,6,7,8,9;
- знаки +, -, =, <, >.
Діти вміють:
- називати числа в прямому та оберненому порядку;
- співвідносити цифру і кількість предметів;

Діти вміють:
- прямо та твердо ходити, бігати, стрибати;
- точно ловити та кидати м’яча;
- протягом певного часу носити не дуже легкі та великі предмети;
- застібати ґудзики та зав’язувати шнурки;
- проводити на папері прямі рівні лінії;
- „бачити” рядок у зошиті та писати у ньому;
- бачити клітинки та точно виконувати по них малюнок.

Ігри для розвитку мовлення 

  Грамотна, чітка, чиста і ритмічна мова дитини - це не дар, вона набувається завдяки зусиллям. 
  В даний час, на жаль, нечасто можна зустріти дитини з багатим словникових запасом і правильно побудованої промовою. 
Батьки часто не надають великого значення мовного розвитку дошкільника, а він, у свою чергу, засвоює рідну мову тільки завдяки телевізійним програмам та розмовної мови оточуючих. 
  Для того, щоб позбавити дитину від існуючих проблем та підготувати його до вступу в школу, необхідно проводити з ним різні вправи, а також урізноманітнити його мовну практику. Існує кілька найбільш поширених прийомів, про які ми розповімо нижче. 

Приказки і скоромовки 
Промова скоромовок і приказок благотворно позначається на розвитку мовного апарату дитини, отже, покращує його дикція, а заодно збагачує словниковий запас. 
Ця вправа буде найбільш корисно дітям з певними проблемами. Багато хто з них квапляться, "проковтують" склади і закінчення, говорять невиразно. Інші, навпаки, говорять занадто повільно і "розтягують" слова. 
Треба сказати, результати проведених спостережень показали, що діти з гарною дикції краще вчаться в школі, швидше формулюють думки і не соромляться виконувати усні завдання. 

Інтерв'ю 
Дане вправу направлено на те, щоб навчити дитини давати чіткі розгорнуті відповіді і будувати правильні діалоги. За допомогою цього цікавого для більшості дітей заняття можна навчити малюка формулювати питання, висловлюючи в них головну думку. 
Проводити заняття подібного роду можна з дитиною у віці від 4 років. Для цього 
слід запропонувати йому зіграти в гру: дорослий повинен бути відомою людиною (лікарем, письменником, музикантом, актором), а дитина - журналістом, який бере у нього інтерв'ю. Перед початком гри слід разом з малям підготувати список питань. У дитини слід запитати, що цікавить саме його? 
Під час вправи розвивається пам'ять, з'являються соціальні навички, вдосконалюється словниковий запас і вміння вести діалог. Дитина повинна навчитися: задавати питання так, щоб той, у кого він бере інтерв'ю, давав йому розгорнутий повну відповідь. 
Також можна помінятися ролями з дитиною і взяти інтерв'ю у нього. 

Читання та спів колискових 
Для того щоб мовний розвиток дитини проходило правильно, потрібно читати йому вголос, наприклад на ніч. 
Читати треба чітко, з гарним вимова і емоційним забарвленням. 
Читання та спів колискових розвивають пам'ять, збагачують словниковий запас, розважають і водночас заспокоюють дитини. 
Колискові пісні мають позитивної емоційним забарвленням, тому так подобаються дітям. 

Бесіда по малюнку
Дане вправу чудово розвиває зв'язковий контекстну мова та призначене для дітей у віці від 3 до 6 років. 
Основною проблемою дітей дошкільного віку є використання виключно ситуативної мовлення, яка доречна тільки для дітей до 3 років. Починаючи з цього віку, дитина повинна намагатися будувати сумнівні мова, яка не пов'язана тільки з предметом або ситуацією, і знайомитися з основами граматики. 
Для виконання вправи потрібна сюжетна картинка. Проводити дане заняття бажано під час складання мозаїки або читання книжки. Необхідно. зацікавити дитини та втягнути його в діалог, використовуючи фрази типу "Як ти думаєш?", "А як би ти зробив?" і т. д. Також слід використовувати як можна більше питань ( "де?", "хто?", "навіщо?", "звідки?", "чому?" та ін.) У тому випадку, якщо дитина не може або не може побудувати відповідь або відповідає односкладові пропозиціями, варто показати йому, як можна відповісти. При цьому треба намагатися робити це так, щоб у малюка не виникало відчуття нудного заняття або уроку. Не варто забувати про заохочення дитини, коли він самостійно будує складні пропозиції. 
Треба сказати, що дитина може навчитися правильної мови тільки в тому випадку, якщо буде освоювати нові мовні засоби, які надходять в основному з промови оточуючих. 

Загадки 
Дана вправа підходить для дітей у віці від 3 до 7 років і направлено на різнобічне розвиток їх усного мовлення та збагачення словникового запасу. Також гра формує предметно-образне мислення, здатність до узагальнення та аналізу, уміння робити висновки та виділяти основні ознаки предметів. Часто в загадки присутні багатозначні слова, з допомогою яких дитина пізнає переносні та вторинні значення деяких знайомих слів. 
Гра розвиває у дитини інтерес до мислення і доказів своєї точки зору. Для цього треба сказати дитині, що без докази і міркувань можна прийти до неправильних висновків. 
Для того, щоб міркування дитини були розгорнутими і глибокими, слід звернути його увагу на зазначені в загадки ознаки. Наприклад, загадка "Красна дівчина сидить у в'язниці, коса - на вулиці". Якщо дитина не може здогадатися, слід звернути його увагу на рід (у цій загадка - жіночий, значить, відгадкою не може бути предмет чоловічого роду), а також на колір, його відтінок і т. д.. В залежності від загадки. 

"Що б це значило?" 
Дане заняття підходить для дітей від 5 до 7 років і спрямована на вдосконалення і розвиток фантазії, логічного мислення та навичок усного мовлення. 
Гра показує, наскільки в усному мовленні важливі емоційна забарвлення і інтонації, з допомогою яких можна її висловити. Треба пояснити дитині, що найчастіше сенс фрази можна зрозуміти тільки по тону і настрою говорючого. 
Суть вправи полягає в тому, щоб дитина пояснив, що може означати те чи інше вираження. Для цього підходять різноманітні фразеологізми, а також прислів'я та приказки, так як вони містять в собі, крім основної ідеї, яскраве емоційне забарвлення (смуток, засудження, заохочення, злість і т. д

"Великий - маленький" 
Завдання підходить для дітей у віці від 2,5 до 5 років. Воно направлено в основному на збільшення словникового запасу дитини, знайомство з синонімами. 
Для заняття необхідна книжка з картинками. У продажу є спеціальні книги з текстами і завданнями, які допомагають дитині краще розібратися в нових визначеннях слів. 

У процесі гри слід розглядати картинки і задавати дитині питання.