13 січня- Щедрий вечір та свято Маланки - 12 Січня 2014 - Персональный сайт
 
Середа
22.02.2017
04:56
Вітаю Вас Гість
RSS
 
Сайт вчителя початкових класів Ковач Лесі Василівни
Головна Реєстрація Вхід
Меню сайту

Міні-чат

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 143
Погода в Стрию
«Методичний портал»


Головна » 2014 » Січень » 12 » 13 січня- Щедрий вечір та свято Маланки
14:20
13 січня- Щедрий вечір та свято Маланки


13 січня - Щедрий Вечір та свято Маланки



За
тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем) —
Щедрий Вечір. Це — залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського
звичаю. За християнським календарем — це день преподобної Меланії. В
народній традиції обидва свята об'єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір
або свято Меланки.


Внаслідок розбіжності, яка існує між  Григоріанським (світським) та
Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий
рік двічі в році: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня,
а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою
прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні носить
назву Старого Нового року.


У надвечір'я Нового року (тепер - 13 січня) у церквах відбуваються
урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року
подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний
рік. Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі
величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на
столі і кутя, і ковбаси, і холодець, і шинка...


Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне
свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля
не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан — напередодні Водохреща, тоді як
на Наддніпрянщині це — «Голодна кутя», Богоявленне надвечір'я.



В Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами — символом щедрости, багатства!


«Ввечорі, як зоря засяє, мати, було, запалять свічку перед образами,
обкурять ладаном хату і поставлять череп'яну миску з пирогами на стіл.
Тато сядуть на покутті і голову прихилять — ховаються за пирогами. А ми,
діти, вдаємо, що не бачимо їх:


— Мамо, а де наші тато?
— А хіба ж ви мене не бачите, діти?
— Не бачимо, тату!
— Дай, Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!


Оце так, було, батько скажуть, перехрестяться і запрошують всю сім'ю
до столу, до «щедрої куті» — «щоб у достатках і спокої других свят
дочекати!»


Тільки посідали за стіл, а під вікном уже й щедрують:


Щедрий вечір, пане господарю,
Стережи, Боже, твого товару,
Твого товару, всякого статку,
Молім Бога за отця, за матку.
Добрий вечір!»


Отак згадує про Щедрий Вечір добродій Свирид Галушка з Київщини.


Щодо страв Щедрого Вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром
печуть пироги з м'ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на
півдні України фігурують бублики, а в гуцулів — вареники чи, як вони
кажуть, «пироги».


Обряд "Водіння Кози"


«Як було мені років дванадцять, — продовжує Свирид Галушка, — водили
ми козу. Зібралося нас аж восьмеро козоводів! Ми що дві-три хати
мінялися, бож кожному цікаво бути козою . . .


— Як же ви робили козу?
— Та як — оце вистружемо обруча з
білолозу. На грубшому кінці розколина — роги. Тоншого — вставляємо в
розколину і в'яжемо мотузком. Роги обмотуємо лепехою, щоб кращі були.
Біля рогів з обох боків дерев'яні ложки — вуха. На протилежному кінці
обруча — ломачка з віхтиком: це хвіст.


Кому припаде бути козою, одягає обруч — щоб ріжки приходились на
голову, а хвіст — за спину. Накидають кожуха — вовною догори. Спереду
запинають, щоб тільки роги, вуха та «морду» видко було. Рукави звисають
донизу — це ніби передні ноги кози. Однією рукою коза тримається за
ломачку і трясе віхтиком — «крутить хвостом».


Крім «кози», є в компанії ще «кіт» з торбою на сало — це найменший з
хлопців перебраний за кота з довгими вусами. Він нявчить — просить сала.


Як добре смеркне, починаємо водити «козу». Завидна з «козою» не ходять.
Приходимо до хати, один біжить під вікно і гукає:


— Дядьку, пустіть козу до хати, бо змерзла! А дядько ніби відмовляється — так належиться по звичаю:


— Немає де тій козі розгулятися — ТІСНО в хаті!
— Та пустіть, бо змерзла!


І так до трьох разів козовод проситься, а дядько відмовляє. Нарешті каже:
— Та я вже пустив би, але ... що дядина скаже?


Козовод — до дядини:
— Будьте ласкаві, дядино, пустіть, бо й козенята померзнуть!
— Навіщо ви нам здалися? Уже пізно, діти спати збираються, налякаєте їх!
— Та пустіть, дядино, бо коза мерзне. М-е-е!...
— Я хату помастила, припічок білила, а ви мені пустку зробите!


Коза знову: «Ме-е-е!»
— Та йдіть уже, йдіть . . . Тільки добре співайте!


Першим іде старший козовод і веде «козу», за ними — «кіт», а за
«котом» — всі щедрівники. Увійшли, поскидали шапки, «добрий вечір»
сказали — не разом, а хто коли зайшов. Поставали серед хати, і старший
козовод починає:


Нуте, панове,
Нуте, мурове,
Поставайте вряду,
Я козу веду!


«Коза» і «кіт» тупають у такт пісні — витанцьовують. А діти смикають —
то «козу» за хвоста, то «кота» за вуса... тішаться! Щедрівники всі
хором співають:


Наша козиця —
Вже стара птиця,
Недавно з Києва,
З довгими кісьми:
— Ногами стопчу,
— Рогами сколю,
— Хвостом змету!
Що на горі вовк з вовченятами,
То в долині коза з козенятами.
Ой, де взявся вовк
Та козу натовк,
А вовченята — за козенята.
Де взявся заєць
Став козу лаять:
— Ой, ти, козиця,
Старая птиця,
Діточкам та й не матиця.
Ухопила серпок,
Та й по полю: скок, скокі
Нажала сніпок
Та й змолотила,
Своїх діточок
Та й накормила!
Ой. не йди, коза,
У темні ліса,
Там стрільці-гонці
З острова Хортиці!
Що перший стрілець —
Козак-молодець,
Ударить козу під правоє вухо.
З лівого вуха потекла брюха!
Тиць, коза впала,
Хвіст свій задрала.


«Коза» падає, задирає хвіст і вдає, що мертва. «Кіт» її ніби обнюхує, крутячи вусом. Хор щедрівників співає далі:


Треба козиці три куски сала.


«Кіт»:   
Мяу, мяу ... сала!
Щоб коза встала.


Хор:     
Ой, устань, козо.
Та й струсися!
По цьому дому.
По господарю
Ізвеселися!


«Коза» схоплюється і починає танцювати. Хор співає:
Ой, слухай, козо,
Де труби гудуть,
Там млинці печуть,
То і нам дадуть!


«Коза» йде до печі, задирає морду і нюхає. Хор:
Хозяїн іде пожиток несе.
Перший пожиток:
Мірочка гречки
На варенички.
Другий пожиток:
Мірочка жита,
Щоб коза сита.
Третій пожиток:
Решето вівса,
Зверху ковбаса,
Та й щедрівка вся!
За ці щедрівки —
Кварта горілки,
А з цеї мови
Будьте здорові!


Пісня скінчилась. Щедрівники, звертаючись до господарів, кажуть всі разом — в один голос:


— Будьте здорові з празником! Старший козовод — до «кози»:
— Кланяйся хазаїну й хазайці!


«Коза» кланяється господареві, господині та всім дітям — по черзі.


Господар дарує щедрівникам пиріг чи копійок п'ять грошей. «Кіт» — до господині:


— Мяу, мяу ... сала, щоб коза брикала!


Козовод:
— Дайте, дядино, сала, бо кіт здохне!
— Нема сала, миша вкрала! — говорить господиня. Або: Сало — погасало! Не звикайте до сала, бо й нам мало!...


А «кіт» усе нявкає, товчеться навколо господині, аж поки та дасть
йому шматок сала. Сало — «котові» в торбу, пиріг — у мішок козоводові, а
гроші — в скриньку скарбникові.


Виходячи з хати, щедрівники кажуть:
— Прощавайте! Дай, Боже, щоб того року діждали!


Вийшли на вулицю, оглянулись навколо — скрізь темно . .. Село вже
спить, тільки ген-ген, на горі світиться: то дівчата «Меланки»
справляють. Козовод:
— Хлопці, ходім!


Прийшли, заглянули у вікно, а там уже й парубки з «Меланкою», — поскидали машкари, за стіл сідають. Ми всі разом:
— Ме-е-е!.. . Дівчата, чуємо, гукають:
— Козоводи прийшли, пускайте їх до хати! Парубки відчинили нам двері, ми ввійшли, свій «дохід» — на стіл ... Гуляємо всі разом!


Меланка


За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного
побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо
вона була така мила й чарівна.


Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із
срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її
славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому після
Щедрого Вечора святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка
вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин.
Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них
ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили «дриглю», щоб у
людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими
столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і
душами предків.


Парубоча «Меланка»


За «Меланку» вбирається парубок, що вміє «штуки викидати» — добре жартує.
«Меланка»
має свій «почот», сама не ходить! Почот не абиякий: орач з чепігами від
плуга, сівач з сівнею через плечі, дід з гарапником, ведмідь, коза,
журавель, циган, циганка і чорт з ріжками.


Все це — в кожухах догори вовною, в машкарах, лахмітті, підмальоване
білою глиною, замащене сажею, з клоччя зроблені бороди, вуса, патли ...
Одним словом — хто як зумів!


Ватага рухається селом з жартами, вигуком, сміхом. «Циганка» пристає
ворожити, «циган» — коні міняти, «ведмідь» танцює, «коза» грає на
скрипку, а «журавель» — найвищий парубок у селі — вибиває в бубон.


Діти юрбами бігають за парубочою «Меланкою», та й старі не раз вибігають на вулицю, щоб подивитись на веселу компанію ...


До кожної хати ватага не заходить — йде туди, де збираються дівчата. Дозвіл щедрувати парубки випрошують піснею під вікном:


Ой, господар, господаречку,
Пусти в хату Меланочку,
Меланочка чисто ходить,
Нічого в хаті не пошкодить.
Як пошкодить, то помиє,
Їсти зварить та й накриє.
Добрий вечір!


— Просимо!


Ватага лишає в сінях свої ціпки та гарапники, обмітає чоботи від снігу і заходить до хати:


— Добрий вечір вам у хаті!
— Доброго здоров'я! А які ж ви кумедні,
— щебечуть дівчата, — і ведмідь, і коза... А Грицько який! Де це ти
таку хустку доп'яв? Мабуть, мати каглу затикала?!
— Мовчіть, дівчата, — «Меланка» соромиться!
— Ха . .. Ха .. . Ха ... Диви, як побіліла! Грицьку, чого ж ти вуса не збрив?


Отак жартують над «Меланкою», а «вона» — байдуже: шукає віника, сміття розкидати, свіжих глиняків — припічок «мастить».


Господині знають цю звичку і все ховають, щоб «Меланка» не знайшла.
Щедруючи, хлопці висміюють кепських господинь:


Наша Меланка — неробоча,
На ній сорочка парубоча ...
Люди ідуть на жнива,
А Меланка — на пива!
Люди ідуть з серпами,
А Меланка — з шклянками!
Люди нажали по сім кіп,
А Меланка — один сніп!
Пішла Меланка на містечко,
Купила собі пасьминечко.
Пряла вона — від кур до кур,
Напряла починків — один гур!
Дала кицькам мотати,
Кицьки взяли — втікати!
Збіглися люди — дзвонити,
Кицьку з починком ловити!
А ловили — не вловили,
Нашу Меланку похвалили...


— Та годі вам! — обзиваються дівчата. — Якоїсь кращої співайте! Козо! де ти?


В середину кола входить «коза» і починає вибрикувати — танцює під спів хору:


Го — го — го, коза!
Го — го — го, сіра!
Го — го — го, біла!


Ой, розходилася, розвеселилася
По всьому дому, по веселому!
Де коза ходить, там жито родить!
Де не буває, там вилягає...
Де коза — ногою, там жито — копою!
Де коза — рогом, там жито — стогом!
А в нас на Сандрівці усі хлопці — стрільці.
Встрілили козу у правоє вушко,
В правоє вушко — в саме сердечко!
Тут коза впала, нежива стала,
А міхоноша бере дудочку:
Надулась жила, коза ожила
Та й пішла коза, та й стрибаючи,
Та стрибаючи, гасаючи,
Своїх діток та шукаючи!...
Трррт, коза!


«Коза» тупнула ногою — аж шибки на вікнах задрижали, і танець зупинився.
— Добра «коза», гарно танцює!
— Гарно, тільки засапалася, як дід Марко у ярмарку. Бач — роги помокріли!
— А ти що хотіла — вибити «козу» закаблуками і щоб піт не виступив?!
— Дівчата, орач іде! Бач, як чепіги носить!. .


В середину кола ввійшов орач. Хор співає:


Твої воли, Мої воли —
Гей, гей! А впереді Два ведмеді —
Гей, гей! А в пригоні Дві вороні —
Гей, гей! В колесниці Дві синиці —
Гей, гей!


Коли хор співає, орач, тримаючи поперед себе чепіги, вистукує ногами в такт пісні.
Після
орача витанцьовує сівач, а далі — ведмідь, журавель і, нарешті, чорт з
рогами. Все це викликає багато сміху і влучних дотепів.


Коли щедрівка скінчилась, хлопці скидають машкариі на запрошення дівчат сідають до столу.


Дівоча «Меланка»


Водять «Меланку» й дівчата. Дівоча «Меланка» має поважніший характер.
Дівчата вибирають найкращу з-поміж себе і одягають її «молодою» —
вінок, стрічки, багато намиста. Друга з дівчат убирається за молодого,
що зветься Василем — жупан, шапка, шаравари, чоботи. Вся дівоча ватага
іменується дружками.


Дівчата з «Василем» та «Меланкою» до хати не заходять — щедрують під вікном:


Ой, на ріцчі, на Йордані,
Добрий вечір на Мелані.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на сей вечір!..
Наша Меланка, як біль, біла,
Нашу Меланку журба з'їла.
Васильчику-чічільчику,
Посію тебе на городчику,
Та буду тебе шанувати:
Тричі на день поливати!
Тричі на день поливати
І в неділю підгортати!


Або ще заспівають «дністрянської Меланки»:


Наша Меланка у Дністрі була,
У Дністрі була, дністровую воду пила,
На камені ноги мила,
Білий хвартух замочила:
— Повій, вітре, буйнесенький,
Висуши хвартух тонесенький!
— Повій, вітре, туди-сюди,
Висуши хвартух межи люди!
— Повій, вітре, на болото,
Висуши хвартух, як золото!
— Повій, вітре, на дубині,
Висуши хвартух на дівчині!
Добрий вечір!


— А, здорові були, дівчата! Котра з вас «скарбник»? Щоб Меланці «на вінок» гроші кинути?! .. .


Отак колись щедрували!»


Дівчата ворожать


Хоч дівчата і самі з «Меланкою» ходять, і парубочу «Меланку» частують вечерею, проте знаходять час поворожити.


Ворожать переважно так само, як на «Андрія» ворожили. Бігають попід
вікна слухати, питаються прохожих чоловіків: «Дядьку, як вас звати?»,
кидають через хату чоботи — куди впаде чобіт носком, туди й заміж
вийде... Перелічують кілки в плоті: «удівець, молодець...»
Дівчата-гуцулки зав'язують собі очі хусткою і навпомацки лічать кілля в
плоті до дев'яти. Дев'ятий перев'язують хустинкою і ранком див¬ляться:
рівний, гарний — наречений такий буде, а як кривий, горбатий, то й
«доля» крива!.. . На Гуцульщині ще годують кота варениками, як на
«Андрія» пса годували, щоб довідатись: «Котра з нас перша заміж піде?»


На Слобожанщині дівчата розкладають о півночі вогнище на березі
річки, на льоду прорубують ополонку і чекають, щоб добре розгорівся
вогонь. Коли вогнище розгорілось, кожна з дівчат бере тліючу головню і
кидає її в ополонку: затріщить вогонь на воді — за багатого заміж піде,
тільки «пшикне» головня і тріску не видасть — за бідного!


В різних районах України існують свої форми ворожіння. Ось де-які з них:


  • виходять на вулицю, і яка тварина зустрінеться першою — таким і буде
    суджений: якщо пес, то лихим а життя собачим, вівця — тихим і сумирним,
    тощо;
  • біля воріт насипають три купки зерна, а вранці перевіряють: якщо нечіпане, то сімейне життя буде щасливим, і навпаки;
  • кладуть під подушку гребінця і, лягаючи спати,
    промовляють:"Суджений-ряджений, розчеши мені голову!". Хто присниться, з
    тим і випаде одружитись;
  • або перед сном кладуть в тарілку з водою кілька цурпалків з віника,
    приказуючи: «Суджений-ряджений перевези через місток». Якщо вранці
    цурпалка пристала до вінця, то дівчина побереться з тим, хто їй
    наснився.

Дівки-чарівниці в цю ніч збирають «дивацьке» зілля «нечуй-вітер». Хто
його знайде, — а росте воно в таких місцях, що тільки чарівниці знають,
— той може зробитися «нечуваним і небаченим» . . .

На
Лівобережжі про «нечуй-вітер» існує повір'я, що це зілля росте взимку по
берегах рік та озер і що його можна збирати, від 13-го грудня
починаючи. А в ніч проти Нового Року, опівночі, це зілля має найбільшу
силу; проте зрячі люди не можуть його знаходити. Треба просити сліпих,
бо саме вони відчувають присутність «нечуй-вітру» — він їм очі коле. Це
зілля ніби допомагає переправлятися через рік і є корисним для рибалок.
Про «нечуй-вітер» згадують і народні пісні, як ось: «Ой, поріс чебер під нечуй-вітром...»


Чародійна ніч . . .


Серед нашого народу існує поетичне повір'я, що новорічна ніч для
віруючих людей «розкриває небо, і вони можуть просити у святих все, що
їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя — на хліб, глини — на
мід».


На Гуцульщині в цю ніч ґаздиня бере опівночі на голову чоловічу шапку
і з хлібом та коновкою виходить до води. Там вона тричі занурює хліб у
воду і примовляє: «Не хліб ся купає в воді, але я — в здоров'ї і силі!»
Набираючи води в коновку, вона примовляє: «Я не беру воду, але мід і
вино!...» Повертається ґаздиня до хати, всі сплять — ніхто нічого не
чує. Вона навшпиньках, без найменшого шелесту підходить до своїх дітей і
торкається їх голів мокрим хлібом, примовляючи: «Абисьте були такі
величні, як святий Василь величний».


У коновку ґаздиня кидає кілька срібних монет. Ранком на Новий Рік вся
родина вмивається тою водою, і це «принесе щастя на гроші через увесь
рік!»
Новорічна ніч на Гуцульщині — свято печі.


«Цілий рік вона робить службу, а на Василя йде в танець — вона ся
віддає!» — так кажуть гуцули про ніч. Ранком на «Меланки» ґаздині
старанно змащують піч глиною — «аби не кляла, що немащена!» ... Ніхто
тої ночі не спить на печі, не сідає — «бо тяжко їй танцювати...» Звечора
на піч кладуть овес — «аби мала чим коня годувати, бо вона їде до міста
на ґерць».


магічними діями, чарами. Все це — намагання розгадати своє майбутнє і забезпечити щастя й добробут на наступний рік.


О. ВОРОПАЙ «Звичаї нашого народу».


Народні прикмети


Окрім ворожіння, в ніч на Старий Новий рік люди намагалися завбачувати прикмети. Ось де-які з них:


  • якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби;
  • якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай садовини;
  • якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на зернові та гарний медозбір;
  • якщо падає м'який сніг, — на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим;
  • який перший день у Новому році, то й рік буде такий;
  • якщо на Меланії відлига, то чекали теплого літа.
Переглядів: 609 | Додав: Яселко | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу
Анимация Дети, картинки Дети бесплатно
Календар України

Друзі сайту
Ми, стрияни Перша сходинка школяра Сервис онлайн тестирования Мастер-Тест
Описание сайта
Освітній портал http://prominchyk.com.ua/

Наша кнопочка