Міжнародний день рідної мови, проголошений Генеральною конференцією ЮНЕСКО у листопаді 1999 року, відзначається щорічно з лютого 2000 року для сприяння мовному і культурному різноманіттю і багатомовності.
Мови є найсильнішим інструментом збереження і розвитку нашого матеріального і духовного спадку. За оцінками ЮНЕСКО половина з 6 тисяч мов світу можуть найближчим часом втратити останніх носіїв. Всі кроки по сприянню розповсюдженню рідних мов і багатомовній освіті, розвитку більш повного знайомства з мовними і культурними традиціями в усьому світі, але і укріплюють солідарність, засновану на взаєморозумінні, терпимості і діалозі.
Парадоксальний факт - українці, як і 100 років тому, змушені рятувати рідну мову!

Найважливішим критерієм прав і свобод людини, показником громадянської свободи в державі є стан розвитку рідної мови, заявив голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншостей і міжнаціональних відносин Геннадій Удовенко під час засідання "круглого столу" на тему: "Рідна мова як фактор етнокультурного самовизначення і національної єдності", присвяченого Дню рідної мови, що буде відзначатися 21 лютого. Про це "Обозревателю" повідомила прес-служба НРУ.

В усьому цивілізованому світі мова - це визначальна ознака будь-якої держави. Протягом тривалого історичного періоду українці були дискриміновані в цьому. Тривалий час право українців на свою рідну мову кваліфікувалося як антидержавна діяльність

  Здобуття Україною незалежності, а згодом і законодавче закріплення за українською мовою статусу державної не змогло, на жаль, вирішити проблеми її функціонування в різних сферах життя, незважаючи на те, що Конституція України 1996 року дала чітку орієнтацію суспільству у вирішенні мовних проблем і визначенні напрямку мовного будівництва.

"Усупереч усьому мовне законодавство "працює" украй слабко і, у першу чергу, це стосується проблем ствердження української мови в її новому статусі - державному. Парадоксальний факт - українці, як і 100 років тому, змушені рятувати рідну мову! Саме її треба було б включати в перелік мов, яким загрожує зникнення ", - підкреслив Удовенко.

За визнанням міжнародних інституцій та організацій, законодавчо-правове поле України для етнічних спільнот, у тому числі і для розвитку їхніх мов, є одним із найбільш демократичних у світі. Разом з тим, назріла необхідність у його оновленні. Зокрема, на думку Удовенка, насущною вимогою часу є удосконалення національно-мовного законодавства. Украй необхідна розробка загальнонаціональної комплексної програми розвитку державної - української мови на тривалий період - 10-15 років. Необхідне здійснення постійного моніторингу мовної ситуації в Україні з метою запобігання тенденцій до її загострення. І, нарешті, варто визнати, що настала пора для прийняття нового закону України, що внесе відповідні зміни в ті нормативно-правові акти, що стосуються мовної сфери.

Джерело: http://obozrevatel.com.ua/
 
Як післямова...

«Ні» концептуальній русифікації

Міністерство освіти підготувало документ, впровадження якого ставить під загрозу всі напрацювання української освіти останніх десятиліть

Автори: Віктор МОЙСІЄНКО, доктор філологічних наук, професор; Ярослав ГАРАСИМ, доктор філологічних наук для газети "День".

Інтелігенцію України сколихнули запропоновані ініціативи Міністерства освіти і науки, молоді і спорту, висловлені у проекті «Концепції мовної освіти України». На думку ректора Львівського національного університету ім. Івана Франка, Івана Вакарчука, а також проректорів, деканів факультетів цього університету й багатьох інших фахівців, які мають стосунок до формування державної мовної політики в країні, цей проект не можна ухвалювати через його суперечність із нормами чинного Закону про мови та положеннями «Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, згідно з якою будь-які заходи щодо розвитку територіальних мов повинні здійснюватися «без шкоди для викладання офіційної мови (мов) держави». На думку наукової інтелігенції Львівського національного університету, зміст задекларованої концепції мовної освіти України є «спробою реанімувати імперську мовну політику, яку більшовицька система силоміць впроваджувала в Україні». Відтак, провідні науковці цього університету написали свої зауваження та пропозиції до проекту «Концепції мовної освіти України», в яких відзначили, що наразі в такому варіанті, цей проект, «як і законопроект «Про мови в Україні» №1015-3, не передбачає врегулювання мовного питання, а поглиблює поділ у суспільстві та збільшує штучно створену напругу між носіями різних мов».

«Опублікований документ фактично дає підстави для того, щоб у сфері освіти російська мова користувалася невиправданими перевагами, суттєво зменшуючи стимули до вивчення державної української мови не тільки представниками інших національностей, які мешкають в Україні, а й українцями», — йдеться у зверненні відомих українських письменників, що з’явилося вчора на сайті УНІАН. Звернення підписали: Наталка БІЛОЦЕРКІВЕЦЬ, Теодозія ЗАРІВНА, Микола РЯБЧУК, Людмила ТАРАН, Ірен РОЗДОБУДЬКО, Олександр ІЛЬЧЕНКО, Анатолій ДНІСТРОВИЙ, Ірена КАРПА, Лариса ДЕНИСЕНКО та інші.

Утвердження національної мови як державної в будь-якій постколоніальній країні — процес тривалий, неоднозначний, зрештою, властиво свій, оригінальний. Досвід інших народів при розв’язанні цієї проблеми, безперечно, варто враховувати, але в жодному разі не копіювати механічно. Проте один фактор має бути присутнім у такій справі поза сумнівом — воля самого народу. Така воля можлива через обрання народом національно орієнтованої патріотичної влади. У контексті сказаного маємо позитивний досвід мовного будівництва євреїв, італійців, народів країн Прибалтики, серед слов’ян — чехів, поляків. Водночас історія знає й багато прикладів державотворення, де мовний чинник з різних причин не враховувався: Ірландія чи Білорусь. Національні мови в цих країнах не стали вирішальними чинниками об’єднання нації та розбудови держави. І в Ірланндії, яка здобула незалежність 1921 року, й у Білорусі — відповідно в 1991-му, ірландська і білоруська мови наразі животіють, використовуються лише в побуті, та й там обмежено. Зовсім неоднозначною є мовна ситуація тепер в Україні. Якщо в Західній Україні варто передовсім підтримати наявний стан функціонування української мови, то в Південній та Східній інтенсивно розвивати, розбудовувати. За 20 років незалежності здійснено ряд ефективних державницьких кроків щодо культурно-мовного будівництва. І все ж їх виявилося замало. Такий висновок робимо з того, що українська мова як єдина державна, на жаль, не стала об’єднавчим чинником у розбудові України.

Серед багатьох напрямів утвердження державності мови освітянський — один із найважливіших. Як нам видається, саме тут і досягнуто значних результатів. Лише з 1991 до 2006 року відсоток дошкільних навчальних закладів із українською мовою навчання зріс із 49,8% до 84,6%; у загальноосвітніх навчальних закладах такі показники становили відповідно: 1995 — 58%, 2006 — 79%; у вищій школі 1995 — 51%, 2006 — 83%. Дошкільна, середня, вища освіта в Україні за 19 років існування держави загалом уже давала можливість формувати якщо ще не україномовного громадянина, то, принаймні, поки ще російськомовного, але українського патріота, який рідною іноді вже визнавав українську. Дані останнього перепису красномовно це підтверджують. Процес денаціоналізації українців у незалежній Україні зупинився. Щоправда, не в усіх регіонах країни однаково інтенсивно. Незважаючи на всі позитивні зміни, що відбуваються в мовному освітньому просторі, українська мова ще не дістала належного застосування в галузі освіти. Українська мова як державна в українській освіті повинна стати об’єктом посиленої уваги і турботи влади. Останні кроки попередньої проукраїнськи орієнтованої влади давали вагомі підстави до незворотності утвердження в українській освіті державної мови. Введення зовнішнього незалежного оцінювання з обов’язковим тестуванням з української мови та особливо — тестування з інших предметів державною мовою загалом у суспільстві було сприйнято з розумінням і згодом привело б до цілковитої незворотності використання української мови серед молоді.

Саме такі процеси в українському освітньому просторі стали приводом до серйозного занепокоєння в колишній метрополії — Росії. Україна поступово виходить з «єдиного русского мира». Невипадково останнім часом з боку Кремля здійснюються титанічні зусилля для повернення народу України у той-таки «єдиный русский мир». Оцінюючи дії нової української влади, вона або сприяє, або, щонайменше, не суперечить цьому: відверте сприяння лише одній конфесії — УПЦ МП; засилля російської відео-, аудіо- та книгопродукції; намагання відмінити дубляж фільмів українською мовою; відверта наруга (призначення директором комуніста) над Інститутом національної пам’яті, з подальшою його ліквідацією; заперечення Голодомору 1932 — 1933рр. як геноциду українського народу; перегляд пантеону українських національних героїв та вилучення цих сторінок зі шкільних підручників та ін. Особлива увага українсько-російської влади (обрана ж бо народом України, але послідовно відстоює інтереси лише російської національної меншини) привернута до нашої освіти. Судіть самі: впродовж лише неповного року здійснено доленосні для російської та трагічні для української мови (ширше — культури, історії) кроки:

— вибір мови при складанні незалежного зовнішнього оцінювання (раніше тільки державною мовою);

— вибір мови навчання студентами-іноземцями (раніше тільки державною мовою);

— відміна державного іспиту з української мови за професійним спрямуванням у ВНЗ;

— намагання виокремити російську літературу з-поміж інших літератур народів світу і ввести її окремим навчальним предметом;

— намагання ввести для батьків вільний вибір мови навчання в дошкільній та середній освіті.

Зараз на сайті МОНУ опубліковано для обговорення проект «Концепції мовної освіти України». Документ вкрай важливий і потрібний для визначення подальшої мовної стратегії держави. Окремі його положення цілком виважені й актуальні. Наприклад, зі «Вступу»: «Володіння державною мовою сприяє консолідації громадян у розбудові й зміцненні Української держави. Реалізуючи важливу функцію — державотворення, українська мова забезпечує доступ до джерел української духовності, дає змогу випускникам загальноосвітніх навчальних закладів якнайповніше реалізувати свої можливості, життєві потреби, плани й наміри, пов’язані з продовженням освіти, опануванням професії, працею в будь-якій галузі чи сфері життєдіяльності». Розділи «Мета вивчення мов», «Принципи мовної освіти», «Зміст мовної освіти» можна підтримати без суттєвих застережень.

Водночас хочемо звернути увагу на деякі принципові засади «Концепції...», які містяться у «Вступі», й фактично визначають, якою стане в недалекому майбутньому мовна освіта народу України.

Переконані, що актуальність нової «Концепції мовної освіти» має бути зумовлена не лише пропонованими авторами трьома чинниками:

«— світовими процесами глобалізації та інформатизації суспільства;

— зростаючим попитом суспільства на мислячу, діяльну, творчу, самодостатню особистість і визначальною роллю мови в її формуванні (парадоксальною є елементарна безграмотність при формулюванні цього твердження. — В.М.; Я.Г);

— необхідністю перегляду мети, змісту і структури мовної освіти з переходом школи на 11-річний термін навчання і профілізацію її старшої ланки».

Вони важливі, проте першим і головним чинником концепції мовної освіти країни, де титульна нація становить абсолютну більшість, але з причин постійних утисків та обмежень у період бездержав’я її мова ще так і не стала у своїй хаті повноправною господинею, має бути:

— консолідація та об’єднання громадян України на основі глибокого й ѓрунтовного оволодіння державною українською мовою, яка забезпечує усі сфери міжнаціональної комунікації.

У міністерській «Концепції...» запропоноване послідовне розрізнення понять «рідна мова», «державна мова» та «іноземна мова». Отже, зробивши певні реверанси в бік української мови як державної, про що було сказано вище, автори «Концепції...» послідовно проводять ідею неперервності освіти рідною мовою. Серед мов національних меншин виділено особливу роль російській мові. Це викладено в таких пунктах:

«В Україні функціонує система неперервної мовної освіти, підкріплена виваженою мовною політикою держави, спрямованою на досконале володіння рідною мовою кожним її носієм, обов’язкове оволодіння державною українською мовою всіма громадянами (незалежно від національності, віросповідання, сфери суспільно-виробничої діяльності), на знання іноземних мов, виховання мовної толерантності».

«Для значної кількості громадян України рідною є російська мова, якою вільно володіє більшість мешканців нашої країни. Це мова міжнаціонального спілкування, одна із поширених міжнародних мов, близькоспоріднена з українською».

«Вільний вибір мови навчання є важливою характеристикою демократичного суспільства та концепції мовної освіти в Україні».

«Університетська освіта дає можливість удосконалювати володіння мовами, насамперед державною, рідною та щонайменше однією з іноземних...»

Власне, впровадження в освітній простір України цих положень зведе нанівець усі напрацювання Української держави в напрямі утвердження української мови як державної. Через 10 — 15 років українською мовою навчатимуть дітей (дошкільна, середня та вища освіта) хіба в чотирьох-п’яти областях Західної України. На основі положення «Концепції...» про вільний вибір мови навчання та мовної політики держави, яка забезпечує неперервну освіту рідною мовою, на півдні та сході країни просто не залишиться навчальних закладів з українською мовою навчання. У річищі сказаного дуже сумнівно, щоб у Донецькій області з’явилися школи з грецькою мовою навчання, в Одеській — болгарською, в Криму — кримсько-татарською тощо. Годі говорити, що в цих регіонах викладання в університетах буде переведено на викладання мовами цих національних меншин. Зрештою, уявімо ситуацію, що кримські татари, болгари, гагаузи, поляки чи представники інших національних меншин вимагатимуть на основі «Концепції...» забезпечення їхнього права отримати освіту (від дитячого садочка до університету) рідною мовою. Держава повинна буде забезпечити на основі пропонованої «Концепції...» викладання, наприклад, в Маріупольському університеті стереометрії грецькою мовою або в Житомирському — патопсихології польською тощо. Цікаво, чи можна припустити, щоб у «Концепції мовної освіти в Росії» для кількамільйонної української національної меншини десь, наприклад, на Кубані була передбачена неперервна освіта українською мовою від садочка до університету?! Зрозуміло, що автори української «Концепції...» щонайменше переймалися проблемами мови навчання тих-таки греків, болгар, кримських татар. Проблема в іншому: як законодавчо ввести в освітній простір України російську мову.

Загалом пропоновані у «Вступі» згадані вище положення та деякі інші обговорюваної «Концепції...» суттєво підривають престиж і звужують функціонування української мови як державної. Їх викласти доречно було б у такій редакції: абзац «В Україні функціонує система неперервної мовної освіти, підкріплена виваженою мовною політикою держави, спрямованою на досконале володіння рідною мовою кожним її носієм, обов’язкове оволодіння державною українською мовою всіма громадянами (незалежно від національності, віросповідання, сфери суспільно-виробничої діяльності), на знання іноземних мов, виховання мовної толерантності» змінити на:

«В Україні гарантоване обов’язкове оволодіння державною українською мовою всіма громадянами (незалежно від національності, віросповідання, сфери суспільно-виробничої діяльності). Мовна політика України спрямована на забезпечення оволодіння рідною мовою кожним її носієм, особлива увага приділяється (відповідно до Європейської хартії регіональних мов або мов меншин) збереженню та вивченню мов, що зникають, на знання іноземних мов, виховання мовної толерантності».

Абзац «Для більшості населення України рідною є українська мова. У ній акумульовано ментальність, знання і життєвий досвід предків, невичерпні скарби культури, народної думи й пісні, шляхетні, сповнені глибокої людяності правила співжиття, національні й загальнолюдські ідеали» змінити на:

«Українська мова в Україні є державною, для переважної більшості населення — рідною. У ній акумульовано ментальність, знання і життєвий досвід предків, невичерпні скарби культури, народної думи й пісні, шляхетні, сповнені глибокої людяності правила співжиття, національні й загальнолюдські ідеали».

Абзац «Для значної кількості громадян України рідною є російська мова, якою вільно володіє більшість мешканців нашої країни. Це мова міжнаціонального спілкування, одна із поширених міжнародних мов, близькоспоріднена з українською» змінити на:

«Для значної кількості громадян України рідними є мови національних меншин — білоруська, болгарська, гагаузька, грецька, кримсько-татарська, німецька, польська, російська, румунська, угорська та деякі інші За законодавством України вони мають право на задоволення своїх освітніх і культурних потреб рідною мовою. Розширення кола мов, що вивчаються в навчальних закладах (у місцях компактного проживання національних меншин), значною мірою характеризує мовну освіту в Україні загалом».

Абзац «Вільний вибір мови навчання є важливою характеристикою демократичного суспільства та концепції мовної освіти в Україні» необхідно зняти.

Абзац «оновлення державного стандарту сучасної мовної освіти, що дасть змогу піднести мовну освіту на якісно новий рівень, сприятиме формуванню мовної особистості учня/студента, забезпечить кожному учневі і студенту вільне володіння державною, рідною, іноземними мовами, закладе підѓрунтя для вдосконалення власного мовлення впродовж життя» змінити на:

«Оновлення державного стандарту сучасної мовної освіти, що дасть змогу піднести мовну освіту на якісно новий рівень, сприятиме формуванню мовної особистості учня/студента, забезпечить кожному учневі і студенту обов’язкове володіння державною, вільне володіння іноземними, а в місцях компактного проживання національних меншин також вільне володіння рідною мовою, закладе підѓрунтя для вдосконалення власного мовлення впродовж життя».

Як бачимо, зміст задекларованої концепції мовної освіти в Україні без зазначених змін є майже не завуальованою спробою реанімувати імперську мовну політику, яку тоталітарна система силоміць впроваджувала в Україні впродовж століть. Знову російську мову на території України оголошено «мовою міжнаціонального спілкування», а «вільний вибір мови навчання» спотворено і потрактовано як важливу характеристику концепції мовної освіти. Виникає запитання, для якої держави готують фахівців вищі навчальні заклади, в яких навчальний процес здійснюється недержавною мовою? І чи мають вони моральне право називатися національними? На жаль, в умовах наших освітньо-культурних реалій ці запитання стають риторичними.

За матеріалами  http://www.utr.tv/news/