Відзначають його в пам’ять про те, як Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й день після його народження (згідно з Законом Божим, з часу визволення євреїв із єгипетського полону, кожне перше немовля чоловічої статі належало Богові, і його треба було приносити до храму на 40-й день після народження).

Коли Діва Марія разом з Йосифом принесла Ісуса до храму, їх зустрів там сивий старий Симеон, який чекав зустрічі з Господом вже багато років. Згідно з Євангелієм від Луки, Симеон був праведником, але він таки не повірив у можливість народження Спасителя від Діви Марії. І тоді Дух Святий напророчив йому, що він зможе вмерти лише тоді, як побачить народження Господа. Те й здійснилося – Симеон міг одержати тепер вічний спокій. Перед смертю старець Симеон сповістив, що Немовля, яке йому нарешті судилося побачити, вийде „на служіння спасіння людей”.

Звершивши все згідно з законом Господнім, Марія і Йосиф повернулися до Віфлеєму.

Стрітення відзначають на 40-й день після дня народження Ісуса Христа. Урочисто відзначати його почали з кінця V століття.
Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спасителя, яку записав святий євангелист Лука (2, 22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закінчення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: "Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм". Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.

Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40 днем після Богоявлення". Його святкування описує так: "Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл. 26).

З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.

Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників. У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці.

Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Богоматері. Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гімн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного втілення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богородиці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсеєві на горі Синай: "Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсеєві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами... Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці... Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном".
У народі про Стрітення кажуть, що на це свято зима з літом зустрічаються (стріваються). Хто кого поборе — зима чи літо:
— Помагай Біг тобі, Зимо, — говорить Літо.
— Дай Боже здоров’я, — відповідає ґречно Зима.
— Бач, Зимо, — веде далі Літо, — що я напрацювало і наробило, ти попила і поїла!

Примічали: якщо буде сонячний день, перемагає літо, а як завірюха — зима. Вважається, що саме на Стрітення минає половина зими і повертає на весну. Холодна, вогка погода не віщує добра. Приказували: «Як на Стрітення півень нап’ється на порозі води, то набереться пахар біди». Це означало, що весна буде мокра, холодна і затяжна.

Проте на Волині у цьому випадку чекали доброї весняної паші для худоби: «Як на Стрітенє півень з-под стріхи нап’ється, то на Юрія вул (віл) напасеться».

На Буковині вважали, що коли Божа Матір пішла до храму через сорок днів після Різдва, стрілися й зима з літом. Якщо в цей день капало зі стріхи, сподівалися, що цього року бджоли зберуть багато меду.

Приказки про Стрітення і про місяць лютий дуже характерні: «В лютому на Стрітення зима з весною вперше стрічається», «Лютий геть підгриз, кидай сани, бери віз», «Питається лютий, чи добре озутий», «Лютий воду відпускає, а березень піднімає», «Лютий — гостро кутий».

У гуцулів ворожили на врожай на кукурудзу: клали надворі яйце і чекали. Якщо воно тріскалося (бо в лютому нерідко стояли сильні морози), то слід було чекати такого великого врожаю на кукурудзу, що аж «кошниці тріскатимуться від її кількості». Коли ж яйце лишалося цілим, то це означало, що кукурудза не вродить.

Для захисту від усяких життєвих бід набирали «стрічену воду». Робили це так:
перепиняли людину з відрами перед порогом і зачерпували воду, стоячи у сінях, тобто через поріг, назустріч. Така вода, за повір’ям, була цілющою для людей і худоби, допомагала в різних скрутних випадках. Особливо цінувалася стрітенська вода від «пристріту» («лихого ока»). Нею кропили чумаків перед далекою і небезпечною дорогою, їхні вози та волів, примовляючи: «Боже вам поможи!».

Стрітенською водою також кропили пасіку — кожну «першу неділю», тобто першу неділю, що припадала на новолуння.

На Стрітення святили свічки з жовтого воску, так звані «громниці», які берегли для важких життєвих ситуацій: ними підкурювали хворих, давали їх у руки помираючим, засвічували під час грози й бурі, щоб запобігти пожежі й руйнації.
Спеціальних чи обрядових стрітенських страв не готували. Обходилися традиційними святочними стравами з м’яса, риби та овочів.