 У цей благословенний час дозвольте щиро привітати Вас зі святом світлого Христового воскресіння.!!!
Святий Великдень несе нам довгоочікувану радість перемоги Сина
Божого, дарує надію та впевненість у завтрашньому дні, поселяє спокій у
серцях, укріпляє віру та живить душу
Тож нехай Божа милість та благословення оросять ваше життя, а мир, любов та злагода запанують у Вашій оселі.
Зичу Вам гарного настрою, відмінного здоров’я, сімейного затишку, незмінного успіху та здійснення усіх задумів.
"Великдень — день у який християни святкують Воскресіння Ісуса Христа,
що сталося на третій день після його смерті, при чому день смерті
вважається першим днем. Свято називають також Пасха або Паска.
Вважається найважливішим християнським святом, котре виказує радість з
приводу перемоги Божого Сина над Смертю та вічним Забуттям. У
Воскресінні бачать підтвердження життя після смерті, що і є головним
змістом святкування.
В Україні святкувати Пасху почали наприкінці першого тисячоліття, з
приходом християнства. За біблійним сюжетом, Iсус Христос воскрес
рано-вранці і це Воскресіння супроводжувалось великим землетрусом —
ангел небесний відвалив камінь від дверей Гробу Господнього. На світанку
жінки-мироносиці Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Соломія прийшли
до гробу з пахощами, щоб обмастити тіло Iсуса, але побачили відвалений
камінь і порожній гріб. Тоді схвильованим жінкам з'явився ангел та
сповістив про Воскресіння Господнє.
Слово «Пасха» походить від назви старозаповітного свята песах, яке
відзначали іудеї в пам'ять про звільнення від єгипетського полону.
Пасхальне ягня у євреїв стало прообразом Христа, тому Христос іменується
ще Агнцем Божим, Агнцем Пасхальним, Пасхою.
Також і в інших європейських мовах назва цього свята походить від староіудейського «песах», Великдень зветься:
* старо-грецькою Πάσχα (паска),
* латиною - Pascha,
* голландською pasen,
* есперанто pasko,
* по-ісландськи páskar,
* іспанською pascua,
* по-італійськи pasqua,
* нижньо-німецькою Paschen,
* по-російськи пасха,
* французькій pâques,
* по-шведськи påskdagen
* по-фінськи pääsiäinen.
В західно-слов'янських мовах назва Пасхи перекладається як
«Великаніч»: чеською Velikonoce, а польскою Wielkanoc. У болгарській
(південно-слов'янській мові) подібно до української назви - Великден.
Існує декілька легенд щодо виникнення назви свята. За однією з них
назва «Великдень» («Великий День») з'явилася аж наприкінці першого
тисячоліття з приходом на українську землю християнства. Легенда
говорить, що «Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос
народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх
треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в
неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп'яли Христа — дні
поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім
днів…»
Згідно іншої легенди, свято Великодня народилося сім тисяч років
тому, ще за часів до християнства і було пов'язане з язичницькими
культами. Ось як її переповідають:
Жили троє братів-мисливців: Тур, Пан і Яр. Зібрались вони якось на
полювання. Вийшли в степи неозорі, а жайворонки так розспівалися, що аж
небо дзвенить. Вражено зупинився Яр і мовив:
— Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами
поціляти, а хочу оце поле зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай,
та хліба напекти людям на здоров'я. Тільки-но він отаке проказав, як з
неба опустилися золотий плуг і золоте ярмо.
І гукнув старший брат Тур:
— Се моє!
Хотів схопити плуга — аж він полум'ям зайнявся. Відсахнувся в страхові Тур.
— Се моє! — прокричав середульший брат. Але і йому сахнуло полум'я в лице.
— Ні, братове, се моє, — всміхаючись, мовив Яр.
Він підійшов і взяв золоте ярмо, накинув на пару волів, що паслися
поблизу, запріг їх у плуга золотого і проорав першу в світі борозну. А
потім — другу, й десяту, і соту. Засіяв поле полтвою — пшеницею дикою, і
зросла вона буйним колосом. Зібрав урожай Яр і борошна намолов, і спік
першу хлібину, і другу, й десяту, і соту. І людей частував. І навчив їх
орати, сіяти й хліб ростити. За все те великі боги Вирію взяли його до
себе і скупали в Озері Живої Води. І став Яр — Ярилом, богом весняних
робіт і родючості. І спускався він на землю в той весняний день, коли
можна було засівати землю зерном. І то був ВЕЛИКДЕНЬ.
Тобто Великий День хлібороба.
У святкуванні Великодня вбачають язичницьке коріння, котре сягає ще
часів до зародження християнства. Зокрема в Україні в давнину землероби
вірили, що померлі родичі продовжують жити під землею і можуть впливати
на її родючість. Саме з цими віруваннями і була тісно пов'язані
поминальні обряди навесні.
Існує думка, що євангельська подія — привід святкування Пасхи та
пасхальних обрядів, запозичена у язичницьких та юдейських культах і вже в
оновленому вигляді пов'язана з особою Христа. Християнські богослови не
визнають спорідненості Ісуса Христа з язичницькими воскресаючими богами
і вважають істинними тільки євангельські твори. А прихильники
язичницького походження вбачають сутність язичницьких обрядів крізь
християнське оформлення свята.
Сьогодні свято Великодня в Україні символізує також загальне
відродження та оновлення світу. Збереглося багато звичаїв та обрядів
котрі виконуються й нині та не мають прямого зв'язку з християнством.
Дата святкування
Дати святкування Великодня у 2000—2020 Рік Західн. Східн.
2000 23 квітня 30 квітня
2001 15 квітня
2002 31 березня 5 травня
2003 20 квітня 27 квітня
2004 11 квітня
2005 27 березня 1 травня
2006 16 квітня 23 квітня
2007 8 квітня
2008 23 березня 27 квітня
2009 12 квітня 19 квітня
2010 4 квітня
2011 24 квітня
2012 8 квітня 15 квітня
2013 31 березня 5 травня
2014 20 квітня
2015 5 квітня 12 квітня
2016 27 березня 1 травня
2017 16 квітня
2018 1 квітня 8 квітня
2019 21 квітня 28 квітня
2020 12 квітня 19 квітня
Дату святкування Великодня врегулював Перший Вселенський Собор в
Нікеї 325 року. До цього в різних помістних Церквах святкували Великдень
у різні дні. Були й такі, що святкували Великдень разом із євреями
(песах). Тож Нікейський собор постановив, що не дозволено християнам
святкувати Великдень, коли євреї святкують Пасху: «Епископ, свештеник
или ђакон, који буде празновао васкрсење Христово пре пролећне
равнодневице и заједно са Јудејима, нека буде свргнут» (Апостольські
Правила, канон 7).
Дата Великодня має випадати на першу неділю після першого весняного
повного місяця, яка наступає після весняного рівнодення. Якщо станеться
так, що на цю неділю припаде й єврейська Пасха, то святкування
Великодня переноситься на наступну неділю. Щоб уникнути помилки при
визначенні Великоднеї неділі, постановлено також, що єпископ Олександрії
повинен повідомляти дату Великодня щороку наперед.
Наприкінці IV сторіччя щорічні послання Олександрійських єпископів,
було замінено Пасхалією, яка охоплювала більшу кількість років. Перша
така пасхалія була оголошена в 388 році патріархом Тимофієм
Олександрійським. В 436 пасхалія була видана вже на 95 років наперед (з
436 по 531 роки) одним із його наступників, святим Кирилом
Олександрійським.
Підготовка до свята
До Великодня віруючі готуються протягом семи тижнів Великого Посту -
одного з найсуворіших постів - саме стільки часу провів Ісус Христос у
пустелі. Вважається, що у ці дні душа віруючого повинна прислуховуватися
до страждань Господа, котрі пережив Ісус Христос в людській подобі в
останні дні. Цi сім тижнів називаються седмицями. Останній тиждень перед
Пасхою називається Страстна Седмиця.
Особливе значенння має Страстний Четвер - день, коли Ісус разом зі
своїми учнями під час Таємної Вечері разділив останню трапезу. Цей день
ще називають Чистий Четвер, і всі православні по можливості намагаються
причаститися. Ввечері в церкві читають 12 Євангелій, де розповідається
історія Христових Страждань.
В Страсну П'ятницю з церкви виносять плащаницю - шматок тканини, в
яку було загорнуто тіло Христа після зняття з хреста, та на котрій
зображено його в гробу. В цей скорботний день приписується нічого не
їсти.
В давніші часи християни після суботньої літургії не йшли з церкви,
а залишались там до ночі, харчуючись хлібом і вином. Під час служби
священики міняють буденний одяг на святковий.
В ніч Воскресіння Христа, проводиться святкове богослужіння
(Великодня Служба Божа), святяться паски, яйця та інші страви. Таким
чином церква благословляє віруючих після тривалого посту знову вживати
«скоромне», тобто їсти непісні страви. Багатий великодній стіл є
символом небесної радості і символом вечері Господньої.
Українські великодні звичаї
Наразі дослідникам досить важко розібрати які саме великодні обряди
коли виникли і при яких обставинах. З християнською великодньою
обрядовістю змішалися давні язичницькі обряди, пов'язані зі святкуванням
весняного сонця. Під впливом християнського календаря язичницька
обрядовість частково перемандрувала у Великодній тиждень. А частково й
зовсім зникла, окільки припадала на Великий Піст, що повністю
протилежний «весняній радості».
У великодніх звичаях, відомих, головним чином, із записів очевидців
XIX-XX ст., знаходяться сліди трьох різних, нашарованих один на одній,
культів — культу роду, культу весняного сонця і культу Христа, що приніс
людству ідею Воскресіння — ідею духовного й фізичного відродження.
Вірування, спільне всім слов'янам, що на Великдень «сонце грає», чи
«гуляє», хоч його і приймають за атрибут християнського свята, бо,
мовляв «цього дня все веселиться на небі й на землі», було, мабуть,
одною з основніших ідей весняного свята сонця, з якої випливали й
дальші, в роді того, що «під Великодню неділю не вільно спати», бо «той,
хто спить, своє щастя проспить».
Великодня Служба Божа триває всю ніч. Її найурочистіший момент
настає опівночі, коли священик сповіщає «Христос воскрес!», а всі
присутні відповідають «Воїстину воскрес!» Після служби процесія тричі
обходить навколо церкви, а потім починає процес освячення обрядових
пасхальних страв: пасок, крашанок, ковбас, хріну та інших страв (залежно
від місцевості). Господині збирають їх у кошики прикрашені вишиваними
рушниками, барвінком і свічками. Після церковної служби розходяться по
домівках і починають «розговлятися».
Розговляються насамперед освяченим яйцем. Окрім паски та яєць
(крашанок та писанок), серед освяченого може бути смаженина, ковбаса,
риба, сир, часник, полин, хрін, сіль та вино.
Відомі також такі звичаї: перед тим, як з'їсти свячене самому,
господар йшов з освяченим насамперед поміж худобу, христосався
(цілувався) з нею, сповіщав «Христос Воскрес!», а хтось із присутніх
відповідав за худобу: «Воістину Воскрес!». Тоді господар торкався тричі
свяченим кожної худобини і вимовляв: «Аби ся так не брало вівці (чи
корови, чи чого), як ніщо не візьметься свяченої паски». В іншій околиці
Галичини було записано інше висловлювання: «Який дар красний, так і аби
Бог дав телиці (ягниці, чи що) красні». Потім обходив із освяченим сад,
пасіку, город, відповідно примовляючи і, нарешті, всі входили до хати.
Де господар благословляв дітей, що ставали перед ним навколішки: «Аби
вам розум так скоро розв'язувався, як ці бесаги (торба) скоро
розв'язуються». У кого була дівчина на видданні, клали їй паску на
голову: «Аби-сь у людей була така велична, як ця паска пшенична!» Малу
дитину клали в спорожнену від свяченого торбу: «Аби-сь так скоро росло,
як паска скоро росте» (Матеріали української етнології, НТШ. XV, 39) .
Після розговін молодь ішла звичайно під церкву, де розпочиналися
великодні забави — веснянки, також гагілки або гаївки у супроводі
відповідних пісень. У житті молоді великодні забави були початком
вулиці, що розпочиналася великоднім тижнем і тривала аж до осені.
На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день,
сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважається,
що його щаслива душа піде просто до неба, бо того дня «небо отворено».
Після розговін починали дзвонити на дзвіниці, — а хто перший
задзвонив, той найперший обробить жнива і буде в нього найкраще збіжжя.
Дзвонили в дзвони ввесь день, а потім ще й другого та третього дня.
Великодній понеділок зветься Обливаним. За традицією хлопці
обливають дівчат водою. Ті ж можуть віддячити їм тим самим у вівторок.
Серед інших великодніх звичаїв відомо ще один, який полягає в
розкладанні вогнищ на всю Великодню ніч навкруги церкви. Вважається, що
цим вогнем очищується повітря і звільняється земля від усяких нечистот
на добрий урожай. Цей вогонь вважається святим і мусить сам погаснути.
Великодні свята закінчуються поминанням мертвих — молитвою і
тризною «на горбках». У могильні горбки закопують яйця та шкаралупу від
з'їдених яєць, кості зі освяченого м'яса, освячену сіль, тощо. Виливають
і чарку горілки: «їжте, пийте й нас, грішних, поминайте». Часом
цокаються крашанками об могильний хрест, надбивають їх, а потім віддають
перехожим." (с)
|
