Таїнство
Благовіщення має велике значення, бо від нього починається Новий
Заповіт. На благу вість Архангела про втілення Божого Сина чекало
людство довгі тисячоліття. На ту благу вість чекало небо, чекала земля,
чекали душі праведних в переддвер'ї пекла. З цим днем сповнилася Божа
обітниця послати Спасителя, бо цього дня "Слово стало тілом, і оселилося
між нами" (Іоан 1, 14).
У проповіді на Благовіщення, котру
приписують св. Івану Золотоустому, читаємо: "Архангел Гавриїл був
посланий об'явити всесвітнє спасіння. Гавриїл був посланий принести
Адаму обітницю про повернення з неволі. Гавриїл був посланий, щоб
створіння заручити з Творцем. Гавриїл був посланий до живої палати Царя
ангелів. Гавриїл був посланий до Діви збереженої для Сина. Був посланий
ангел, щоб вказати на Сонце правди. Був посланий ранок, що передує
світлу дня. Був посланий Архангел Гавриїл, котрий вказує на Того, Хто
знаходиться у Отця Небесного". (Твори, Том 8, ст. 854).
З моменту
Благовіщення, Божий Син починає перші хвилини Божого земного життя в
дівочому лоні Пречистої Діви Марії. На тлі цього свята ясно виступають
її привілеї Богоматеринства і Приснодіви.
Святкування
Благовіщення почалося у Східній Церкві на при кінці IV-го або на початку
V-го ст... Цісар Маврикій (582-602) робить цей празник обов'язковим у
цілій Римській імперії. В перших століттях це свято рахувалося
Господнім, як на Сході, так і на Заході. На це вказують його первісні
назви, як "Христове Зачаття", "Благовіщення про Христа", "Початок
Відкуплення", "Благовіщення", "Благовіщення Ангела Марії", "День
Привітання", "День або Свято Благовіщення". Тільки в VII-му ст.
затверджується сьогоднішня назва для цілої Східної Церкви: "Благовіщення
Пресвятої Богородиці.
На святкування в дні 25 березня (Схід. 7
квітня) вплинуло свято Христового Різдва, що наступає дев'ять місяців
після Благовіщення. При тому існувало старовинне побожне передання, що
25 березня (Схід. 7 квітня) відбулося втілення Божого Сина і Його смерть
на хресті. Олександрійська Пасхальна Хроніка з 624 року і також
Константинопольська Пасхальна Хроніка з початку VII-го ст. згадує про
празник Благовіщення 25 березня (Схід. 7 квітня).
Службу на це
свято склали св. Іван Дамаскін, св. Косма Маюмський, Теофан, єпископ
Нікейський. Наступного дня після свята Східна Церква святкує "Собор Св.
Архангела Гавриїла". Це давній звичай Східної Церкви, щоб наступного дня
після великого свята віддавати почесть тим особам, що в його події
приймали безпосередню участь.
Свято Благовіщення зі Сходу на
Захід приходить десь між 660 і 680 роком. Він спочатку уважався
Господським празником і мав різні назви, як "Господне Благовіщення",
"Христове Благовіщення", "Зачаття Христа", "Свято Втілення",
"Благовіщення Ангела Пресвятої Діві Марії", "Благовіщення Св. Марії про
Зачаття". Церковний Собор у Толедо 656 року говорить про Благовіщення у
дні 25 березня, але переносить його на 18 грудня. Причиною цього було
те, що старовинний звичай не дозволяв нічого святкувати під час Великого
посту. Згодом в XI ст. всі Церкви на Заході знову починають святкувати
Благовіщення 25 березня. Вірмени празнують Благовіщення 7 квітня тому,
що вони Христове Різдво і Богоявління святкують разом в один день, 6
січня. Подія Благовіщення є улюбленою темою в іконографії.
Свято
Благовіщення в Русі-Україні був після Успіння другим Богородичним
святом, якому в Києві була присвячена церква в першому столітті
християнства. Князь Ярослав Мудрий на золотих воротах у Києві збудував
храм у честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. "В 1037 році – каже наш
найстарший літопис – заснував Ярослав великий город Київ, що має золоті
ворота. Побудував і церкву св. Софії, Премудрості Божої, митрополичу, а
далі кам'яну церкву Благовіщення Св. Богородиці на золотих воротах. А це
тому побудував премудрий князь Ярослав церкву Благовіщення на воротах,
щоб завжди була радість тому місту Благовіщенням Господнім і молитвою
Пресвятої Богородиці й архангела Гавриїла". В храмі Благовіщення князь
Ярослав Мудрий 1037 року віддає під опіку Божої Матері весь український
народ.
Богослужіння на Благовіщення повне урочистих, величних і
радісних гімнів. Багато разів тут повторюється добре знаний нам привіт
ангела: "Радуйся!" Головні мотиви тієї святої і неземної радості – це
втілення в плоть Божого Сина, це привілеї богоматеринства і цноти, це
спасення людського роду. У радості Благовіщення бере участь небо, земля і
все створіння.
Спрадавна існує звичай в день Благовіщення
відпускати на волю птахів з кліток. Цей простий земний символ означає
сповіщення свободи всьому світу, а також небеса, що відкриваються для
людської душі.
